Якось один християнин з суворим лицем звіщав про Божий суд грішнику. Грішник запитав у нього: «Скажи, чи твій Бог радіє?» «Так, радіє! Ісус – це мій Господь, і Він живе у мені», – відказав християнин. «Коли так, то попроси Ісуса, щоб Він посміхався через тебе», – попросив грішник.

Так часто ми, християни, можемо побачити себе такими, як у цій маленькій, але актуальній історії. Сьогодні можна побачити багатьох християн, які говорять, що у них начебто все нормально і все «Слава Богу». Та, на жаль, наші очі та обличчя говорять зворотнє.

Ми часто заклопотані настільки, що забуваємо про основу своєї віри, про Ісуса Христа, нашого Спасителя. Наше спасіння та прощення гріхів стає якимось звичним та буденним, і на передній план виходить марнота та клопоти цього віку. Ми розчаровуємось, коли у кишені немає звичної для нас суми грошей, коли щось не так у бізнесі чи не вийшло купити те, що ми хотіли.

Біблія говорить: «Коли б фігове дерево не зацвіло, і не було б урожаю у виноградниках, обманило зайняття оливкою, а поле їжі не вродило б, позникала отара з кошари і не стало б в оборах худоби,то я Господом тішитись буду й тоді, радітиму Богом спасіння свого!»(Авакум 3:17-18) Отже, справжня наша радість – це Господь, без якого немає щастя. «Радійте, праведні, Господом, і славте Його святу пам’ять!» (Пс.96:12) Не у достатку чи недостатку наше умиротворення, а у Бозі, який дарував нам нове життя та спасіння.

Те, як деколи ми себе ведемо, схоже до того, як веде себе цей світ. Цим самим ми починаємо грішити проти Бога. «Бо Царство Боже не пожива й питво, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім» (Рим.14:17) Насправді, згадуючи своє покаяння, ми розуміємо, що у той час нам нічого не було потрібно, нам усього вистачало, головне, щоб Бог був поряд. Гріх дружби зі світом розділяє сьогодні синів і дочок з Отцем Небесним. Ми деколи самі будуємо стіни між Богом та собою. І все стоїть на місці та проблеми не вирішуються. «Верни мені радість спасіння Твого, і з лагідним духом підтримай мене» (Пс.50:14). Сьогодні маємо взивати, як Давид, який розумів, що те, що він втратив-найцінніше.

Ми забули про те, що ми маємо служити Богу, а не Бог нам. Лише через виконання Божої волі та впокорення під сильну Божу руку радість спасіння повертається у серце. «Служіть Господеві із радістю, перед обличчя Його підійдіте зо співом!» (Пс.99:2) Треба зрозуміти, що служіння Богу та відвідування храму стали для нас звичними, і ми це робимо просто за інерцією. Прийшли та пішли – і нічого не змінюється. Ми маємо приходити у храм, як на зустріч із Любим Спасителем. Зустріч із тим, кого кохаєш – це завжди радість та теплі відносини.

Ми самі деколи порушуємо Писання і відбираємо у самих себе надію. Не питаючись та не радячись з Богом, ми починаємо робити щось, про що потім сумуємо. «Покладіть на Нього всю вашу журбу, бо Він опікується вами!» (1 Пет.5:7) Наскільки радісніше та спокійніше нам тоді, коли ми так поступаємо. Сьогодні час переглянути своє життя та почати шукати Бога. Треба перестати бути номінальними христинами, які тільки мають вид благочестя, а всередині маса проблем та болей. Час смирятись перед Його лицем та шукати Його волі.

13090037_1070374679674750_1608091321_n

Слід перестати жити для себе і заради своїх проблем і почати жити для Бога, Який дав нам все. «Ти перемінив мені плач мій на радість, жалобу мою розв’язав, і підперезав мене радістю…» (Пс.29:12) Коли ми звертаємось до Бога і відкриваємо щиро своє серце-так стається. Ми маємо Великого Всемогутнього Бога, тому немає причин, щоби ходити з опущеним лицем роками і бути нещасними християнами. Нехай посмішка від Божої присутності буде на нашому обличчі та радість в наших очах буде помітна тим, хто нас оточує, бо «… радість у Господі це ваша сила!» (Неем.8:10)

Руслан Цехмейстер

Facebook Comments
About Author: Fedko Nina