Земля сьогодні є чи не найбільший багатством. Особливо, якщо це ласий шматок з вигідним місцем розташування. Оскільки в містах вільних земельних ділянок залишилась вкрай обмежена кількість, «війна» за землю розпочалась і в наближених селах. Та обєми – не до порівняння. В районі суходоли «дерибанять» гектарами.

Яскравий приклад – село Лішня. Перший по рахунку населений пункт біля Дрогобича, розташований в самбірському напрямку. Небідне село, де земля коштує чималих грошей. Місце розташування дуже вигідне, адже це практично Дрогобич. Тому попит на землю тут стрімко зростає. І землі села «розхоплюють» з такою швидкістю, що простим лішнянам, які чемно роками чекають своєї черги, нічого не лишається.

Влітку минулого року, в Лішнянській сільській раді, було проголосоване грандіозне рішення – про виділення одразу 49-ти земельних ділянок. Від березня цього року, активні лішняни пробують це рішення скасувати,адже добряча частина землі «пішла» в руки людям, наближеним до сільського голови та депутатів.

13654185_1083252901760055_1365504980138309442_n 13631570_1083250231760322_8201809568069881356_n

Все це відбулось поза спинами в тих, хто ще з 90-х років чекає свого законного права на отримання ділянки під будівництво. Таких заяв, що перебувають «в очікуванні» розгляду близько 700 (!) Землю ж отримали ті, хто написав заяву за декілька днів до сесії.

Розпочалось усе зі звернення трьох бійців АТО до тепер вже колишнього сільського голови Стасіва про виділення їм земельних ділянок під будівництво. Голова заявив, що вільних ділянок в селі немає. Однак незадовго після цього сільська влада вирішує розробити квартал житлової забудови в урочищі «Нове село». Площа кварталу становить понад 7 га.

Однак намірам влади завадили висновки відповідних установ про те, що ця земля поки не може мати такого цільового призначення. В зв’язку з тим, що на цій ділянці проходили труби нафтопереробного заводу і дренажі не були списані, виділити землю під ОЖБ видалось неможливим.

Тому сільський голова заявив про те, що поки дренажі не будуть списані, землю виділять з цільовим призначенням під ОСГ (особисте сільське господарство). Мовляв, щоб атовці довго не чекали, а згодом цільове призначення землі їм змінять.

Однак, окрім бійців АТО, на минулорічній сесії сільської ради, схожим чином роздали чимало земельних ділянок для сімей та наближених родичів голови та місцевих депутатів. Як стверджують мешканці Лішні, які подали позов до суду, сільська рада зробила це свідомо, обійшовши чималу чергу, що існує на сьогоднішній день в селі.

Секрет полягає в тому, що черга з 700 осіб існує на отримання земельних ділянок під особисте будівництво. Для земель сільськогосподарського призначення такої черги ніхто не створював, її просто не існує. Тому, схитрувавши з цільовим призначенням, депутатам разом з головою вдалось обійти чергу та отримати земельні ділянки.

«На тій сесії практично кожен депутат мав конфлікт інтересів при голосуванні цих питань. Але ніхто про нього не заявив. Після наших звернень, заяв, наразі до адміністративної відповідальності вдалось притягнути тільки двох депутатів. Їх оштрафували. Ми вимагаємо зараз скасування того рішення, оскільки ним було порушено конституційні норми України, ним було порушено права мешканців нашого села» – заявляє один з позивачів Зорян Шеремета.

13692607_1083250125093666_684889972619276579_n  13659063_1083250101760335_6835002783834632054_n

13690618_1083250045093674_3432709048483451004_n

13697087_1083250265093652_8367626560677509075_n

«Мною заява на отримання земельної ділянки була написана ще в 90-х роках. Декілька років тому, сільський голова заявив, що заяви такої нема, що можливо вона десь загубилась. Сказав мені написати таку ж саму заяву знову. Я на той момент не подумавши написав і вийшло, що моя заява «свіжа» і я чекаю землю зовсім недовго.  На тій сесії депутати поступили зовсім не в інтересах громади, а у приватних інтересах своїх та наближених родичів. Так не має бути. Тому ми й намагаємось скасувати це рішення» – розповів другий позивач Василь Гураль.

Депутат Лішнянської сільської ради, а за сумісництвом представник відповідача в суді Роман Васюрко натомість стверджує, що все у них законно і ніхто їм нічого в суді довести не зможе. На мої запитання, чому так поспіхом роздали землю і чи немає тут корупційних складових, каже: «Рішення приймалося свідомо. Оскільки по закону не можна було дати ту землю під ОЖБ, ми виділили її під ОСГ. А спішили, бо до сільського голови звертались представники «Тандему», які теж хотіли отримати там землю. Щоб випередити їх і не дати їм землю ми вирішили розподілити ті ділянки між місцевими людьми, які звернулися з заявами».

Говорячи про «випередження» «Тандему» депутат мав на увазі можливість вступання в силу принципу «мовчазної згоди». Суть його полягає в тому, що в разі не отримання від органу місцевого самоврядування у визначений законом термін ні дозволу, ні відмови на отримання та використання земельної ділянки, суб’єкт господарювання може трактувати це як мовчазну згоду і починати використовувати цю земельну ділянку. Тому, за словами депутата, сільська рада начебто убезпечувала землі села від можливого захоплення їх «Тандемом».

Однак чому рада просто не відмовила підприємству, на що мала повне право і при бажанні, я впевнена, знайшла б для цього законні аргументи – депутат сказати не зумів. Як і не зумів пояснити чому принцип «мовчазної згоди» не розповсюджується хоча б на якийсь відсоток тих 700 людей, які роками чекають на землю і яким досі не дають ні погодження, ні відмови.

Однак позивачі стверджують, що все це – фарс, оскільки «Тандем» претендував на зовсім іншу земельну ділянку, яка не має ніякого відношення до розробленого кварталу забудови. До того ж, відповіді не прозвучало і на питання такої дивної вибірковості в наданні земельних ділянок. Тобто обгрунтувати якось те, чому землю дали тим, хто написав заяву перед сесієї, а не тим, хто роками на неї чекає, ніхто поки не може.

Заявляють місцеві мешканці і про те, що пороздавали багато сільских земель в руки далеко немісцевих людей. Мовляв добрячі шматки землі дістались також людям, наближеним до влади адміністрації. Понад гектар землі, за їхніми словами, тут має і голова Дрогобицького суду Хомик.

Самий «гуманний» і самий «законний»

А тепер, що стосується розгляду цієї справи судом. Перший позов був поданий лішнянами в березні цього року. Суддя Дубель на першому ж засіданні закриває розгляд справи, через допущену помилку в прізвищі одного з позивачів.

Люди вирішили не здаватись і подати позов повторно, від двох позивачів: Шеремети і Гураля. Справа потрапляє до рук Хомика. Однак, вже на першому засіданні з’являються нові перешкоди. Прибувши на розгляд справи люди дізнаються про те, що суддя травмував ногу і пішов на «лікарняний». Попередньо ніхто не повідомив цього факту. Більше того, сторона позивачів чекала в суді до точної години, коли мало початись судове засідання і аж тоді представник суду заявив про відсутність судді.

Дізнавшись, що Хомика не буде аж до серпня, позивачі вирішують написати заяву про заміну судді. Суддю замінюють на Коваля. Перше та знову ж таки останнє засідання по цій справі, відбулось декілька днів тому. На тому, як воно відбувалось і наскільки лояльна наша судова система до пересічних громадян, хотілося б зупинитись детальніше.

Суддя Коваль, молодий чоловік років 30-ти, підглядаючи періодично в адміністративний кодекс, зачитує постанови з швидкістю скоромовки собі під ніс. Відверто нудьгує на розгляді справи, перебиває відповіді представників як однієї так і другої сторони. Не долучає клопотання щодо допиту свідків, бо вважає їх недостатньо юридично обгрунтованими. Місцями відверто насміхається з позивачів та дозволяє собі звернення «прошпана».

А справа лише в тому, що позивачі – прості люди, які чимало знають в цьому житті, але не настільки грамотні юридично, щоб могти гідно представити свою справу в суді. Суддя ж хоче трактування норм закону та конкретних статей та пунктів, які були порушені. Нічого, окрім цього чути не хоче.

Позов був складений, з посиланнями на норми адміністративного судочинства. І він, як такий, міг би розглядатись і надалі. Однак, сторона відповідача, зачитала витяги з рішень Верховного суду, де йшлося про те, що такі справи мають розглядатись швидше в рамках цивільного права. І суддя клопотання про закриття справи задовольняє.

Хай рішення судді є правомірним. Дивує недосконалість судової системи, коли людям ніхто не порадив цього ще на етапі подання позовної заяви. Як коментує знайомий юрист, «таких обов’язків у представників Феміди немає. Вони не зобов’язані цього робити. Більше того, суддя сам цього може не знати».

Розгляд справи, побачений на власні очі, залишив після себе обурливі враження. Хіба це той «найгуманніший» суд, якому мають довіряти українці? Хіба це та Європа, до якої всі так прагнуть наблизитись, водночас не ставлячи права та цінності людини, як громадянина країни, ні в що?.. І найголовніше, чому професіоналізм чи норми закону мають виключати елементарну людяність та вихованість?…

Тішить одне, що позивачі не збираються здаватись. Вони готові подавати ще один позов, грунтований тепер вже на нормах цивільно-процесуального кодексу. «І хай навіть нам тої землі ніколи не дадуть, хай сільська рада далі вставляє палки в колеса, але ми мусимо скасувати ті рішення та дати владі зрозуміти, що не можна творити таке беззаконня…» – рішуче налаштовані позивачі.

Ніна ФЕДЬКО

Facebook Comments
About Author: Fedko Nina