“Свята ти, земле моя, безмежні твої поля
І діти всі твої – моя родина.
Так гріють серце твоє Ласкаві хвилі Дніпра
І назавжди для нас одна-єдина, ти наша Україна…”

25 років країні – здавалося б так мало. Вона мала би бути зовсім юною. З дівочою життєрадісною усмішкою, розплетеними косами, що розвиваються за вітром, з веснянками, подарованими сонечком. Заклопотаною, але щасливою…

Однак, у свої 25, наша Україна, на жаль, виглядає далеко не так. Вона вкотре руйнована, плюндрована, зраджена, їй знову приносять біль та сльози, роздираючи неймовірно красиві простори на клаптики, як ті шакали, плюндруючи національну символіку і традиції, знищуючи мову. Її, найбагатшу та найкрасивішу, знову хочуть роздерти та розтоптати злі люди.

Вона ж борониться з усіх сил, намагаючись захистити найцінніше: свободу, рідну мову, традиції, віру. Захистити, не опустивши при цьому голови та не схилившись на коліна перед тими, хто так прагне розтоптати її.

Вона розчарована. Бо роками слухала обіцянки, бачила фальшиві сльози, чула зрадливі слова. Вірила їм, бо така її природа: щира та відкрита до світу. Бо завжди сподівалась на краще, молила Бога про це, та знову наступала на ті ж граблі. Тому й незчулась, як її, таку молоду й красиву, обкрадали, зраджували, занедбували. А вона терпіла та мовчала. Бо щиро любила та вірила, хоч не раз з її очей лилися струмками сльози за таку нещасну долю.

Та вона не здалась, Вона не зневірилась. В її серці досі живе любов, милосердя, віра. Вона тримається, бо має любих діточок: синів та дочок, яких плекала два десятиліття. Яким віддавала всю себе, прихиляючи небо. Яких виростила сильними та сміливими, розумними та добрими. Яких любила і любить понад усе на світі, бо це її перші діти.

В час, коли допомоги чекати немає від кого, коли світ заполонили продажність, зрада, жорстокість та безбожність, їй нема на кого більше сподіватись, окрім як на своїх дітей. Бо не може більше слухати пусті обіцянки, бо набридло їй бути інструментом у руках тих, хто прагне лише наживи… А діти її не покинуть, не зрадять, не дадуть ворогові на поталу – вона в це вірить.

Тому сьогодні, гордо тримаючи голову, вона вкотре втирає сльози з голубих бездонних очей, ховає, покриті легкою сивиною, пасма під прядки красивого волосся та з усмішкою на обличчі зустрічає свій 25-й ювілей. Бо щиро вірить, що ця чорна смуга мине, діти допоможуть її пережити, врятують її та збережуть. А потім вона подарує їм щасливе і успішне майбутнє.

Тільки разом!

З днем незалежності, Україно! З днем незалежності, українці!

Ніна ФЕДЬКО

“Багаті твої сади, карпатський голос води.
До ніг твоїх схилилася калина.
Безсмертна сила твоя, як мужня рука шахтаря
Несе тепло життя для свого сина
Це наша Україна.
Україна.
Хай твоє сонце вічно горить.
І зігріває неба блакить…”
Facebook Comments
About Author: Fedko Nina