«Скоро школа, перший клас, я вже боюся цього» – зізнаються батьки, діти яких готуються вперше переступити шкільний поріг. Відповідальність, режим, складна освітня програма, адаптація до класу та вчителів – все це наче фрагменти страшного сну для більшості матерів. Та чи все так страшно і що нас насправді лякає?..

У дорослих слово «школа» може викликати різні асоціації. В когось це ностальгія за безтурботними дитячими роками, цікавими уроками, улюбленими вчителями та друзями. А в когось – зовсім негативні спогади про страх, нерозуміння, несприйняття, насмішки, замкнутість. Кожна дитина проходить цей життєвий етап по-різному. Та яким би він не був, цей період точно закарбується у пам’яті кожного школяра на усе подальше життя.

Чи зможе дитина безболісно влитись у колектив? Чи подужає осилити шкільну програму? Чи знайде там справжніх друзів і чи не втратить сама себе?.. Все це в більшій мірі залежить від того, як ми підготуємо своїх дітей до школи.

Чого потрібно навчити дошкільнят, а чого робити не варто – про це та й загалом про тонкощі освітньо-виховного процесу розповідає Леся Богданівна Кулигіна, досвідчений педагог Трускавецької школи-гімназії.

Лесю Богданівно, розкажіть, будь ласка, скільки років Ви працюєте вчителем? Чи свідомо Ви обрали саме таку професію, чи так склались обставини?

  • Знаєте, так склалось, що мої батьки також були педагогами. В нас це свого роду сімейна традиція. Тому стати вчителем для мене було просто і я не задумуючись обрала саме цю професію. В школі працюю вже близько тридцяти років. Мала за ці роки багато випусків, багато різних дітей, багато цікавих учнів. Мушу зазначити, що сучасні діти дуже відрізняються від дітей попередніх років, тому зараз працювати набагато складніше.

За той час, який Ви пропрацювали в школі, освітня програма дуже часто змінювалась. Змінювались часто й самі підручники. Наскільки це відбивається на якості освіти?

  • Так, програма в нас дуже часто змінювалась. Бувало, що вона змінювалась в кращу сторону, бувало – в гіршу. Було таке, що під час проведення уроків природознавства, нам самим доводилось заново проходити матеріал, заново повторювати все, щоб могти донести знання дітям. Зараз у нас пробують розвантажувати програму. Вже цього року навчальну програму трошки спростили, в наступному році планують навантаження ще зменшувати.

Це дуже позитивні зрушення, так як в учителів буде можливість більше працювати над виховним процесом. Навчання в школі – це не лише навчання знань, це і виховання одночасно. А в нас іноді не хватає часу поговорити з дітьми, вислухати дітей, а це те, чого їм на даний момент не вистачає.

Тобто кроки для врегулювання освітнього процесу таки робляться?

  • Так, цьогорічним першокласникам має бути трохи легше. І не лише легше, але й цікавіше, тому що окрім розвантаження програми, з’являється багато нових цікавих моментів. От до прикладу ми працюємо з дітьми олівцем перший рік. Кілька років тому я спробувала працювати так, коли приїхали мої діти з-за кордону і сказали, що там працюють саме так, – я зацікавилась, спробувала і мені це дуже сподобалось. По-перше, для дітей менш помітними є негативні сторони. Якщо в дитини щось не вийшло, вона легенько це витерла і працює далі. Це – досить цікавий момент в програмі, а що стосується зменшення навантаження, то я з ним вперше працюватиму цього року. Подивимось, які будуть результати.

Чи є можливість у вас, як у педагога, застосовувати індивідуальний підхід в роботі. Чи доводиться йти суворо за програмою, яку прописало Міністерство освіти?

  • Звичайно що індивідуальний підхід – це обов’язково. Це диференціація і в нас вона присутня дуже давно. От до прикладу, ми будемо працювати з букварем Захарійчука. Там є сторінки для дітей, які вже вміють читати, вміють складати і будувати речення і є сторіночки, для тих, хто ще це пізнає. Звичайно буквар важкий, але він цікавіший, бо за ним можуть навчатись діти різної підготовки. Це добре, так як діти є різні і з кожним потрібно працювати індивідуально.

Час покаже, як це буде пов’язуватись з програмою. А загалом, розвантаження програми дає нам можливість сподіватись на те, що діти будуть приходити до школи з приблизно однаковим рівнем підготовки. Батьки можливо менше «муштруватимуть» своїх дітей перед першим класом. Досі всі боялися, щоб дитина вміла читати, вміла рахувати, бо перший клас досить важкий. При розвантаженій програмі є надія на те, що ми працюватимемо більш рівномірно.

При підготовці до школи дуже часто батьки намагаються навчити дитину якнайбільше, завантажують її ще перед першим класом, задля того, щоб їхня дитина була найрозумнішою вже на час першого вересня. Чи добре це? І що, загалом має вміти дитина, яка вперше переступає шкільний поріг?

  • Я дуже часто з цим стикаюсь. До прикладу, батьки хочуть, щоб дитина ще до школи навчилась добре читати. На мою думку, це не найважливіше. Можливо я помиляюсь, але особисто для мене не найважливіше вміння читати. Куди важливіше, щоб дитина вміла задавати запитання, давати на них відповіді, скласти речення, а читати ми навчимо в школі. Дитина повинна мати загальний розвиток, вона повинна вміти розповісти щось про рослинку, про тваринку, про сім’ю, про родину, сформувати і висловити свою думку. Як на мене, це набагато важливіше. Як воно буде насправді і чи зможуть батьки це зрозуміти – це вже покаже час. Однак я батькам своїх дітей вже говорила про те, що краще просто навчити дітей формувати та висловлювати свої думки.

Також першокласник повинен знати звуки, відчувати їх. Над цим працюють ще вихователі в садочках. Батьки вдома також можуть гратись з дітьми в такі ігри: називати звуки, щоб діти складали їх, або навпаки розбивати склади на звуки. Це ті перші навчальні кроки, на яких варто акцентувати увагу за літо.

Що стосується загальних рекомендацій, то хочеться побажати батькам, щоб вони привчали дітей до режиму. Якщо дитина приходить невиспана, вона просто не зможе слухати на уроці вчителя, не чутиме його, не зможе зосередитись на навчанні. Якщо ж дитина звикла до режиму, вона може плідно працювати і результати її навчання будуть кращими.

Ви говорите про те, що зараз діти інші. З якими труднощами найчастіше доводиться стикатись Вам під час навчально-виховного процесу?

  • Що стосується навчального процесу, мушу зауважити, що діти зараз технічні. Для них зараз просто слухати те, що їм розповідають чи просто дивитись підручних уже нецікаво. Вони потребують більшого, вони хочуть жвавості на уроках, ритму, інтерактивних засобів для навчання. Ми радіємо, що в нас є комп’ютери і ми можемо цим трохи скористатись у школі.

А що стосується виховання, проблемою є те, що діти не навчені чути. Вони слухають, але часто не чують. Дуже часто діти висловлюють свої думки одночасно. Вони не хочуть зрозуміти те, що треба послухати свого товариша, вчителя. Це такі виховні моменти. Тому батькам потрібно привчити дитину до того, що в класі є багато дітей, кожен хоче висловити свою думку, тому треба прислухатись до інших.

Зараз класи є доволі великими (понад тридцять дітей). Чи вдається приділити кожній дитині увагу і взагалі чи вдається розгледіти таланти в дітях, якщо їх така велика кількість?

  • Так, коли в класі тридцять чотири дитини, це багато. На наступний рік знову ж таки планується більше тридцяти дітей. Класи справді великі, але ми стараємось приділити час кожній дитині. Особливо в першому класі, коли діти адаптовуються до школи, вони потребують допомоги дорослих. Тому важливо дати дитині цю увагу і зі сторони вчителів, і зі сторони батьків. Вже в четвертому класі спрацьовує закордонний стиль навчання. Якщо дитина хоче вчитись, вона сама прагне дізнатись те, що їй цікаво, шукає нову інформацію. Діти самі шукають можливості для навчання, для того, щоб дізнатись щось нове. Школярі зараз надзвичайно активні. В десять років дитина вже вміє аналізувати, думати, який шлях вона обирає: чи шлях активності, чи шлях спокою і пасивності. Тоді ми просто допомагаємо дітям, які до нас приходять з запитаннями, приходять за порадами. Практично кожного уроку діти ставлять додаткові запитання і хочуть, щоб вчитель це знав і дав відповіді. Тому в четвертому класі вже спрацьовує диференціація, навіть без нашого скерування. Ми просто це обговорюємо, стараємось допомогти кожній дитині знайти себе.

Які ще поради можете дати батькам, які готують своїх дітей до школи? На чому ще варто наголосити?

  • Діти є різні, це повинні пам’ятати всі батьки. Вони в першу чергу потребують уваги, – уваги від батьків і від вчителя. Іноді діти приходять до школи замкнуті, мовчазні, не навчені правильно спілкуватись з іншими дітьми. Можливо в якихось сім’ях це є нормою, але хочеться, щоб дитина не тільки спокійно сиділа на уроках, але щоб вона активно працювала. Для цього дитині потрібно вміти говорити, слухати, висловлювати свої думки. Тому батьки повинні в першу чергу працювати над цим.

Зрозумійте, що не найважливіше, щоб дитина вчилась на «12» в школі, важливо, щоб дитина не втратила себе. Якщо дитина гарно співає, танцює, має потяг до спорту, то батькам треба на це звернути увагу. Чому я так кажу? Бо дуже жаль, коли ми даємо батькам поради, а батьки до них не прислухаються. Я не один раз казала – подивіться, будь ласка, він вчиться посередньо, але це не страшно, бо він має талант до цього й до цього. Зате як приємно, коли батьки прислухаються і в результаті діти приносять грамоти, кубки. А коли дитина на твоїх очах втрачає щось, – це дуже боляче, коли батьки не прислухаються до таких порад. Тому потрібно разом працювати, обговорювати різні ситуації і звичайно ж приглядатись до своєї дитини та допомогти їй не втратити індивідуальність.

Від батьків, від їхнього ставлення до дитини, від спілкування між ними й дитиною дуже багато залежить. Є таке чудове прислів’я, – Не виховуйте дітей, вони все-одно виростуть і стануть такими, як ви. Виховуйте себе! Тому, хочеться побажати, щоб батьки були належним прикладом для своїх дітей, підтримували їх та сприяли тому, щоб їхні діти не втрачали себе та свою індивідуальність.

 

Коментар до теми:

Леся  Дукас, соціальний педагог:

«Майбутнього першокласника школа повинна зустріти перш за все здорового, активного, такого, що має режим дня і знає, що таке час для відпочинку і час для навчання. Дитина повинна вміти реагувати на зауваження вчителя чи взагалі старшої людини і вміти розрізняти, коли йому просто пояснюють і коли роблять зауваження. Для того, щоб дитина це розуміла, вдома повинні бути створені певні рамки, обговорені правила поведінки, як себе потрібно вести в школі, як себе вести на уроці і на перерві.

Загалом, фізичний розвиток першокласника, який йде до школи, повинен відповідати віку 6-річної дитини. Це важливо, щоб дитина була повноцінно фізіологічно розвинута та могла витримати навантаження.

Важливо, щоб в дітей була розвинута моторика рук. Для цього діти мають багато розмальовувати, ліпити, клеїти, вирізати. Щоб була успішна ця адаптація в школі, батьки повинні налаштовувати дитину вранці на позитив, говорити «який/яка ти в мене хороший(ша)», « в тебе все вийде», а не грозити дитині «того не роби», «так не смій». Саме таку позитивну настановку потрібно давати дитині.

Найактуальнішою проблемою зараз є гіперактивність учнів. Коли вдома не існує жодних обмежень, коли дитині все дозволено, вона не реагує на зауваження. Багато дітей живуть у віртуальному світі, грають в неконтрольовані ігри, дивляться мультфільми, які часом є дуже жорстокими. Через це збільшується кількість дітей з агресивною поведінкою, які імітують агресивних героїв. Задля уникнення цього повинен бути контроль з боку батьків, лімітований час в інтернеті, за іграми. До десяти років будь-які ігри, в які грає дитина, мають бути виключно навчального характеру. В жодному разі не можна дозволяти дітям грати ігри, в яких присутні елементи бійок та вбивств. Дитина не повинна сама тинятись мережею інтернет, будь-які пошуки інформації в інтернеті мають здійснюватись спільно з батьками.

Саме тоді батьки знатимуть, чим живе дитина і розумітимуть причини її поведінки»

Вікторія Кулигіна, практичний психолог:

«Великою проблемою є те, що діти приходять до школи непідготовленими саме в соціальному плані. Батьки навчають їх читати, писати, але часто упускають саме цей соціально-психологічний момент у підготовці до школи. В результаті дитина не вміє правильно спілкуватись з однолітками, не вміє вирішувати часом навіть дріб’язкові конфліктні ситуації.

Перший клас для кожної дитини є дуже складним, бо це процес адаптації до нового для неї оточення. В результаті можуть виникати безпричинні нерви, сльози, істерики. Тому завдання батьків бути надійною опорою та порадником. Дитина, коли їй складно, повинна відчувати за собою постійну підтримку, повинна знати, що в будь-яких життєвих ситуаціях її вислухають, зрозуміють, дадуть пораду, підставлять надійне плече опори та підтримки.

Навіть коли вони помиляються, коли вони роблять щось не так, коли у них щось не виходить, батьки повинні постійно нагадувати дитині, що вони її люблять та підтримують, не зважаючи ні на що. Бо саме підтримка, любов і спілкування дають можливість дітям краще навчатись і розвиватись».

Спілкувалась Ніна ФЕДЬКО

Facebook Comments
Tags:
About Author: Fedko Nina