Сім’ї загиблого атовця-стебничанина відмовили в отримання земельної ділянки під МАФ, посилаючись на неіснуючу «зелену зону». А згодом, в цьому ж місці, було надано ділянки під торгівлю іншим особам.

Він був ще зовсім молодим. Гарна військова постава, виразні риси обличчя, глибокий погляд. Погляд, сповнений розумом та добротою. Люблячий син, вірний товариш, відданий побратим – таким його назавжди запам’ятають рідні та близькі. Тарас Зозуля – зовсім юний доброволець-стебничанин, життя якому так рано обірвала війна.

Тарас був десантником 80-ї аеромобільної бригади. Молодий, амбіційний юнак не міг залишатись осторонь воєнних дій, які відбуваються на сході України. Пішов воювати. Таємно від батьків, в числі п’яти добровольців, з людьми, яких практично знав, але яких на той момент об’єднала одна мета – боронити кордони рідної країни.

Він був одним із тих, на кому військова служба поставила чітке і виразне клеймо. В гарному сенсі цього слова. Було в цьому юнакові щось таке, що манило погляд, зачаровувало та притягувало. Щось особливе, чого очима не побачиш. Щось, що виходить з душі…

«Життя не вистачить, щоб оплакати його – таким він був. Я маю ким пишатись, бо він – моя гордість. Він прожив зовсім мало, але прожив своє життя немарно. Часом мені кажуть, що Тарас загинув даремно, – не розумію цих людей. Як так можна казати? – зі сльозами на очах згадує мама, чию «кровинку» так безжально забрала у неї війна, – Цей біль не передати словами, я дуже довго відходила після його смерті, але й зараз згадувати і говорити про це важко».

Про багато речей батьки дізнались вже пост-фактум, після смерті сина. Спочатку думали, що на війну його забрали в примусовому порядку. Лише згодом виявилось, що воювати хлопців не забирали. П’ятірка найсміливіших строковиків викликалась на поїздку в АТО сама, – поміж ними був і Тарас, якому ледь виповнився 21 рік.

Його війна була надто короткою. Тарас загинув, пробувши в АТО всього десять днів. Але, навіть за цей короткий термін, юнак показав себе справжнім чоловіком. Може б і не загинув, якби не був ось таким – справжнім. Відступаючи від Луганського аеропорту, хлопці поспіхом застрибували на БТРи. Вже під час руху, один з воїнів впав, Тарас зістрибнув за ним, щоб допомогти і разом підсісти вже на наступну машину. Та смерть забрала одразу їх обох.

«У мене вдома є куток, присвячений Тарасу. Там зібрані всі його нагороди, ордени, книги та публікації, в яких про нього писали. В музеї є виставка, присвячена моєму синові. Футбольний турнір назвали в його честь. Нещодавно, до дня матері, школярі писали твори про матір героя. Виявилось, що твір Марти Бодачевської, яка написала про нас, зайняв друге місце на Всеукраїнському конкурсі» – пишається і плаче Світлана Зозуля.

Її син загинув у віці 21 року. Його життя обірвалось так раптово, що мати часом сприймає це просто, як страшний сон.

«Після смерті Тараса до нас всі почали видзвонювати. Соціальні служби самі почали пропонувати різні пільги, права на отримання чогось. Через якийсь час ми звернулись з заявою. Але нам відповіли, що відповідно до поданих документів ми не потребуємо покращення житлових умов» – згадує жінка. Говорить про все з розумінням, каже – нічого надзвичайного їм не треба, не за те їхній син воював, щоб вони чогось надзвичайного вимагали.

Через якийсь час сім’я спробувала звернутись до міської ради з проханням надати їм невелику земельну ділянку під розміщення МАФу по вулиці Грушевського. Однак у відповідь почули, – тут не можна, бо це «зелена зона».

І тут добре – погодились батьки атовця: якщо не можна – значить не можна. Тому погодились на отримання землі під МАФ в іншому місці – на вулиці Мельника. І все б нічого, якби остання сесія Стебницької міської ради не показала, що примарна «зелена зона» – була нічим іншим, як просто вигадкою.

Останньою сесією міської ради було виділено чотири земельні ділянки під укладення договору особистого строкового сервітуту (на розміщення МАФів) по вулиці Грушевського, два з яких отримали самі ж депутати. Зокрема землю під розміщення торгової точки для себе взяв голова земельної комісії Андрій Мазур. За отримання землі для себе він не голосував, так як в цьому присутній конфлікт інтересів. Однак, пояснити, чому землю одним надали, а іншим відмовили – не хоче. Натомість каже, що заяви від Зозулі не бачив.

«На останній сесії було виділено чотири земельні ділянки під розміщення МАФів на вулиці Грушевського. Що стосується сім’ї Зозулі, то їм була надана земельна ділянка під розміщення МАФу по вулиці Мельника, а заяви про отримання землі на вулиці Грушевського до нас не поступало, тому пояснити, чому їм не надали землю не можу» – коментує голова земельної комісії Андрій Мазур.

Пояснити, чи є ще вільні місця під МАФи на Грушевського депутат також не зміг. « Я не землевпорядник і не знаю цього, так як там можуть проходити комунікації» – зазначив Мазур.

В тому й полягає парадокс ситуації і саме це найбільше ображає батьків Тараса Зозулі. Не те, що їм виділили землю не там, а те, що одним можна, а іншим – ні.

Ніхто не виступає проти місцевих підприємців, незалежно від того, депутати вони чи ні. Бажання вести бізнес, отримати для цього належні умови – нормальне явище. Але всі повинні грати за одними правилами.

«Мій син не за це пішов воювати. Він не за це загинув. Для мене не так важлива та земля, як справедливість в цій ситуації, бо так не повинно бути. Не можна так поступати з людьми, казати, що тут заборонено надавати землю, а зовсім скоро брати тут землю для себе» – говорить Світлана Зозуля.

Жінка звернулась до депутатів Стебницької міської ради за підтримкою, розповіла свою історію, яка відверто шокувала багатьох.

«Чесно кажучи, не знав, що ситуація така. Чув, що землю виділили, думав там все нормально, але зараз випливають зовсім інші факти. Це однозначно не можна так залишати, якщо землю надали на Грушевського, значить і сім’я Зозулі повинна отримати землю там, де вони її просили спочатку. Так буде справедливо для всіх» – зазначив депутат Дрогобицької міської ради від м. Стебник Тарас Городиський.

Заява про отримання землі на Грушевського була подана ще в кінці лютого цього року, незважаючи на слова голови земельної комісії – її подавали. Тож чому прохання батьків загиблого героя досі не розглянули належним чином, а іншим особам землю надали безперешкодно – це питання досі залишається відкритим…

Ніна ФЕДЬКО

Facebook Comments
Tags:
About Author: Fedko Nina