Українці у Кенії не на відпочинку, а за покликом Божим. Це не просто подорож чи перебування певний, короткий час, це – виконання Божого наказу, йти та звіщати Євангеліє по усьому світу.

Сьогодні нашим гостем є саме така людина, яка у молоді свої роки присвятила своє життя для Бога та місіонерства у Африці Володимир Ярошенко. Загалом в Кенії вже більше чотирьох років. З них, більше трьох провів в пустелі Туркана, в поселенні Керіо.

При яких обставинах і коли ви навернулись до Бога?

Я з дитинства віруючий. Коли мені було два роки, мої батьки переїхали з Рівненщини на Сумщину в якості місіонерів, де започаткували декілька церков та несуть служіння до сьогодні. Я ж в свою чергу, не дивлячись на те, що про Бога знав з дитинства, особисто з ним познайомився у 18 років.

Чому вирішили вже у молоді роки своє життя присвятити для Служіння Богу?

Я нічого не вирішував, чесно кажучи. З підліткового віку я вже приймав участь у деяких служіннях в нашій церкві. Я знав, що «Віра без діл – мертва». Але ніяке з цих служінь я не бачив і не вважав своїм. Коли я вже знайшов своє – місіонерство, то взагалі не було питань відкладати чи чекати чи ще щось. Як на мене, ми повинні все найкраще віддавати Богові, в тому числі, найкращі роки нашого життя, якщо ми реально сприймаємо Бога за Бога. Кожен покликаний бути місіонером, євангелістом чи проповідником. Просто не кожен цього хоче.

Як відчули покликання місіонера?

Знову ж таки, часто в цьому питанні люди очікують почути про якесь чудо. «Переді мною відкрилося небо і заговорив Господь, як перед ап. Павлом.»  Але в більшості випадків Бог говорить інакше. Коли я закінчив коледж і поступив заочно в інститут, я під час сесії жив у мого найстаршого брата Валентина. Він являється пастором церкви в м. Суми. І він запросив мене відвідати благодійний концерт по збору коштів на місію в Африці. Я побачив ті всі фото, відео, почув історії і мені просто стало цікаво (не було такого, що «Воно торкнулося мого серця і я не зміг встояти», це було все розважено та усвідомлено). Я колись давно в дитинстві мріяв бути місіонером, читав книги, бачив кіно. Але десь до 10-11 років та мрія пропала, як і більшість дитячих мрій кожного, я просто зрозумів, що то нереально, це десь про когось, але ні в якому разі це не може статися зі мною. Але на цьому концерті я побачив шанс спробувати і побачити на скільки то реально. Вичекавши декілька днів я попросився в команду і мене прийняли. Далі вів мене Бог. Мені подобається фраза – «Ти зі своєї сторони зроби все можливе, а Бог зі своєї сторони зробить все неможливе». Так і сталося. Прибувши в Кенію, вже на місці я зрозумів, що то і є моє служіння. Приймавши, вже сім’єю, рішення про те, щоб служити в Кенії, ми знали, що то наше, ми мали мир в серці не дивлячись на всі труднощі та небезпеки які ми проходили та які нас очікували. Ми бачим Божу руку, чудеса, знамена, дію Його в нашому житті. Я відчуваю себе на своєму місці в Божому царстві. Мені цього достатньо, щоби зрозуміти, що місіонерство – то моє покликання.

Чому саме Кенія?

Просто так Бог повів. Так сталося, що я народився як місіонер саме в Кенії. Коли ми з Вікторією одружилися, то ми навіть не думали чи бути далі місіонерами чи ні. Це вже все… Перед нами був весь всесвіт для благовістя, ми молилися, радилися і все ж таки вирішили поїхати в Кенію, в поселення, де ми прийняли рішення одружитися.

Ваша місія у Кенії – це тимчасово чи на постійно?

Це знає тільки Бог. На даний момент ми складаємо плани так, що ми побудемо в Кенії ще не менше 20 років. Але як Господь поведе так і буде. Звичайно, є користь і від короткострокових місіонерських поїздок (рік – два – три), і ця користь є великою в Божих очах, я в це вірю. Але, на мою думку, ми можем набагато більше результату мати, якщо ми виростимо покоління чи два, яке буде думати по інакшому, знати Бога і бачити Його правильно.

Розкажіть про служіння у Кенії та про труднощі з якими доводиться зустрічатись.

Ну якщо розповідати про все служіння і всі труднощі, то доведеться писати книгу. Якщо коротко, то наша євангелізація там проходить в основному соціальною дорогою. Ми допомагаєм сиротам і вдовам, кормим, навчаєм, працюємо з вуличними дітьми, яких вигнали з дому чи вони втекли самі. Маємо клініку та допомагаємо медично. Працюємо багато зі вже діючими церквами та пасторами на місці. Стараємось їх навчати Біблії. Багато торкаємось дітей, проводимо біблійні уроки. У нас у дворі постійно купа дітей і з ними можна працювати, в них вкладати. Роботи достатньо, недостатньо працівників.

Труднощі завжди були є і будуть. Диявол не чіпає тих, хто йому байдужий, але якщо ми обрізаємо царство сатани на користь Бога, то він буде нам ставити палки в колеса. Ми того не боїмося, бо з нами Бог, а він сильніший. І інша сторона. Господь сказав, що ми як золото в горнилі, щоб зробити нас чистішими він випалює. Як виноградник, щоб принесли більше плоду, він обрізає. Звичайно, інколи буває боляче, але Ісус допомагає все знести і  так потрібно для нашого ж блага і ми вдячні Богові за те.

Ваша дружина  є з вами і ваші діти народились у Кенії, як вони сприймають це покликання? Чи поділяють вони це?

Так. Моя дружина розділяє мої погляди та покликання. І, на щастя, не підтримує їх, а саме розділяє. Всі важливі рішення, які нам доводилося приймати у служінні чи сімейному житті, ми приймали разом. Навіть часом те, що я не хотів їй пропонувати, боячись, що вона відмовиться, вона з часом сама ж і пропонувала. Дуже важливо мати дружину, яка є справжньою супутницею та підтримкою. Я вдячний Богові за те, що маю саме таку сім’ю. Дітки наші народилися в Кенії, і сподіваюся, що з часом вони також стануть місіонерами. Так як і я в свій час.

Чи кожен християнин є місіонером?

Якщо брати визначення місіонера з Вікіпедії, як той, хто несе свою релігію туди, де про неї ще не чули, то і ми не підпадаєм під такий критерій. А якщо сприймати місіонерство як Євангелізм, то так, кожен повинен бути причетний до цього. Біблія неодноразово нас закликає, ідіть і навчіть; будете моїми свідками; ви світло для світу; щоб бачили ваші добрі діла та прославляли Отця небесного; віра без діл мертва. І ще багато-багато місць писання які можна цитувати на користь того, що нема в Бога призвання бути прихожанином, але кожен християнин призваний служити Богу через служіння людям. Тому, так, я вважаю, що кожен християнин є місіонером. Чи то в Африці чи то для сусіда, але так.

Що побажаєте нашим читачам?

Девіз мого життя:  «з неба кордонів не видно».

Одного разу в літаку, коли я летів додому, я побачив на мапі, що ми перетинаємо кордон. Я поглянув в ілюмінатор і там цього не було видно, ніякої лінії, полоси, огорожі чи вогню, як була земля так земля і залишилася. І тоді я зрозумів, що ми часто ставимо собі рамки і сильно обмежуємо себе і словами і діями. « Я не зможу; це занадто тяжко; це для когось, але не для мене; це нереально; я маю занадто багато проблем\великий гріх, і т.д. і т.п.» Але Богу з неба кордонів не видно. Коли Вавилоняни будували Вавилонську вежу і казали що до неба достанем, то Бог дивився і думав, що то вони таке там роблять? Що то за прищик на землі вискочив? У Бога нема занадто великої проблеми чи чогось неможливого, Він більший за це все, за наші проблеми, гріхи, за нас, за наші турботи, державу, землю. Він більший за всесвіт. І там, де ми бачимо 5 хлібів і дві риби, Бог бачить їжу для 5 тисяч люду. Там де ми бачим палку чи посох, Бог бачить те, чим роздвоювалось море, вода в кров перетворювалась, створювалась мошка і вода текла зі скали.

З неба кордонів не видно, у Бога їх нема. Не створюйте ці обмеження і кордони самі собі в християнському житті. Ідіть і робіть для Бога все можливе, а Бог зробить все, що для вас неможливе.

Всім вам рясних Божих благословінь!!!

 

                                                                      Спілкувався Руслан Цехмейстер

Facebook Comments
Tags:
About Author: Fedko Nina